Гарний подарунок зробили дорожники, реконструювавши шляхопровід – головні ворота міста. Тепер дворівневий перетин залізниці й  вулиці став зручнішим і для транспорту, і для пішоходів.

Підіймався днями тим ошатним тротуаром і подумав, що найбільше порадів би цьому ремонту наш земляк, мій старший товариш Петро Андрійович Лук’яниця. Багато хто з бахмачан, особливо людей старшого віку, знав цього невгамовного, енергійного чоловіка. Був він залізничником, працював кранівником на контейнерному майданчику, по суті – звичайний робітник. Але була притаманна йому одна риса – не терпів він несправедливості, чиновницької зарозумілості, бюрократизму. Його принциповість помітили, запросили у народний контроль. Всіх, хто намагався жити за рахунок інших, хто обважував, обраховував, обдурював, він наполегливо викривав  і нещадно критикував. Його гострі публікації з’являлись не лише у районній пресі, а й у залізничних виданнях, тодішніх „Рабочее слово” і „Гудок”, де він був позаштатним кореспондентом.

 

- З готовністю відповім на всі запитання, тільки прошу, зважте, не я один, колективом зводили і „Хіммаш”, і житло, і допоміжні споруди. Зробили і справді  багато, дивуюсь, скільки встигли. Якби такими темпами продовжувалось міське будівництво, Бахмач був би зовсім іншим, - так почалась наша розмова з Олександром Дмитровичем Марченком, керівником найпотужнішої будівельної організації за всю історію нашого міста.

– Ні,  професією будівничого не марив. Так склалось життя. Родом із Тиниці. Нас у мами було п’ятеро - я і четверо сестер. Батька призвали у 1941-му, відтоді - ні вісточки, ні словечка, ні солдатського трикутничка, де поліг, нічого не знаємо. Мати чекала довгі роки, вже коли й годі було сподіватись, жевріла в ній надія. Мені тоді виповнилось два, що міг пам’ятати!? Усе, що знаю про батька, Дмитра Терентійовича, розповіла ненька, Одарка Данилівна. Вдовбувала в голову, що мріяв він, аби син вивчився. Оте його бажання вважав батьківським запові-том, з тим і жив.  Здолав я сім класів. Що далі? Закінчити 10-річку, а потім? Подався у Конотопський технікум цивільного будівництва. Міркував, це найближчий заклад, тут і навчання продовжу, і професію отримаю, тоді і  матері допоможу, і сестрам. Подумки радився з батьком, здалось, мій вибір він підтримав. Добирався до технікуму робочим поїздом, ходив тоді ”Плиски – Конотоп”. Підйом о четвертій, майже 12 верст пішки до полустанку під Халимонове. У руках корзинка-годувальниця з кількома картоплинами, з пляшечкою молока, інколи перепадав шматочок сальця. Такими були мої непрості „університети”. Закінчив науку в 1957, два роки, як належало, відпрацював. Обзавівся новими друзями, з начальством відносини склались нормально. Всі просили залишатись у Каховці. Мені й містечко подобалось, і люди. Уже начебто і погоджувався, а як  почну ”радитись” з батьком, відчуваю, він не вдоволений. Мовляв, на кого неньку залишаєш. І згадалось, як вона вдосвіта лаштувала оту корзинку, коли натомлена прокидалась, щоб мене і гарячим нагодувати, ще і в дорогу налаштувати теплих бульб. Ні, не зраджу я ні матір, ні сестер, ні рідну сторону - і подався на Тиницю. Скучив за сільською роботою, справа звична - у свиней і біля корови лад  дати, у курятнику щось прибити, на городі допомогти – так злетіло тижнів зо два.

 

Этот  старый альбом оказался в моих руках волею случая.

...Год 1947-й. Бахмач залечивает раны Великой Отечественной.  Тяжёлое то было время, очень непростое. И на этом фоне еще больше  впечатляет  фотоархив с надписью «Альбом  фотокружка школы №48 ст. Бахмач Московско-Киевской ж.д. за 1947-1948 учебный год».  Он чуть было не угодил в макулатуру, но кто-то  из учеников  нынешней городской четвёртой школы  заприметил  это бесценное сокровище  и принёс его в учительскую.

Старенькие фотографии самого экономного тогда размера  9х12 переносят  воображение  в школьные будни  более  чем  60-летней давности. Вот на снимке первоклассники, за партами сидят по трое. Легко различить чернильницы и потом, уже добавив чуточку фантазии, почти вижу измазанные фиолетовыми чернилами их пальцы и почти слышу скрип стальных перьев –«звёздочка», «жабка», «скелетик»…

16 грудня дитячий навчальний заклад „Тремок” відзначив своє 25-річчя. У далекому 1986-му він привітно відчинив свої двері для перших вихованців. Багато часу минуло з тієї пори, багато змін відбулося і в садочку. Змінювались вихованці, колектив, зовнішній вигляд садочка. Нині до 10 вікових груп поспішає 225 маленьких бахмачан. Щодня діток зустрічає дружний професіональний колектив на чолі із завідуючою дошкільним закладом Надією Юхимівною Демиденко, який докладає всіх зусиль, аби діткам було затишно і комфортно, щоб вони з радістю переступали поріг „Теремка”.

Напередодні свята сюди завітали поважні гості з подарунками. Так, ліцензійний сертифікат на навчальний комп’ютерний комплекс (мобільний) 1+19 з «Бібліотекою електронних наочностей» вручили директору школи Т.Іванова - керівник служби  народного депутата І.Рибакова і заступник начальника управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації М.Конопацький. Гості ознайомились із закладом, відвідали навчальні класи, майстерні, новий комп’ютерний клас, спальні кімнати, сенсорну кімнату. Кожна дитина отримала омріяні подарунки. Вихованці, у свою чергу, подарували гостям вишиті бісером картини, свою любов та тепло душі. Святкування продовжились 19 грудня. Цього дня гостями були шефи з вагонного депо станції Бахмач та райвідділу міліції.  На святі звучали пісні, вірші у виконанні вихованців, кожен хотів показати свій талант. За доброю традицією дітям вручили подарунки: цукерки, печиво, мандарини та іншу смакоту.

 

В Україні день Святого Миколая здавна був значним і веселим святом.

Цього року юні батуринці відсвяткували  в дитячому центрі, що діє при церкві Покрови нашого міста. Найпершими Святий Миколай  поздоровив наймолодших жителів Батурина – малюків   дитячого садка «Віночок», а потім гостинцями порадував учнів-початківців.
Відкрив святковий захід настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці – отець Роман (Кривко).

Усі присутні з цікавістю переглянули казкову виставу, акторами в якій були  школярі, а головним режисером – учителька Петрук Оксана Петрівна. Глядачам сподобалися всі персонажі цієї вистави: і головна дійова особа - Святий Миколай - у виконанні Рощика Артема, й янголята – Борисенко Ліза та Пастушенко Максим, і чортики – Тригуб Аня та Мосьпан Дарина, а також матуся з дітками у виконанні Брагінець Альони, Петрук Вікторії та Нескуби Максима. Сердюк Наталія – завідуюча відділом науково-просвітницької роботи заповідника «Гетьманська столиця» розповіла про походження свята. Протягом всього казкового дійства звучали народні пісні про Святого Миколая.

Вот и теперь, пригласили на открытое первенство города по баскетболу среди девушек, а осталось впечатление, что побывал на торжестве. Здесь царили спортивный азарт, ловкость передач, меткость бросков и непринужденное общение недавних соперниц, которые тут же, на  баскетбольной площадке, становились подругами. На приглашение руководителя ДМК «Гармония» отозвалось 6 команд: из Щорса,  Талалаевки и Батурина, ещё участвовали девчата школы №1, гимназии и самой «Гармонии». Это первое подобное соревнование среди девушек  состоялось при поддержке городского совета и народного депутата Олега Ляшко. Мэр города Павел Шимко планировал побыть только на открытии, но накал страстей так увлёк, что градоначальник на ходу изменил свои планы и присутствовал до завершения соревнований. А потом Павел Николаевич с явным удовольствием вручал победителям соответствующие награды. Кто же их получил?

Первое место за ДМК»Гармония», второе – за командой «Юниор» из гимназии, третье выиграли наши юные соседки из Талалаевки.

Традиционной борьбой на площадке спортивный праздник  не закончился. Он продолжился под щитом с кольцом конкурсом штрафных бросков. В этой дисциплине победители распределились так: Алиса Бохан (Щорс), Виктория Гурин (гимназия), ученица 1-ой школы  Лилия Козимир ( команда «Гармония») стала лучшей в трёхочковых бросках. Немного уступили ей гимназистки Анастасия Задоя и Юлия Костюк.