Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Репортаж зі шприцем у вені: Пекельна робота

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

У напівсвітлі куточка чергової медсестри помічаю господарку у незвичному положенні – ноги випрямлені, голова закинута на спинку стільця. Підходжу: очі заплющені – мабуть, спить, потихеньку відступаю, аби не турбувати.


- Слухаю, - несподівано озивається „спляча”, по голосу впізнаю нашу медичну сестру, що годину тому ставила крапельниці.


- Просто хотів поговорити... Вибачте, бачу, ви натомилися.


- Не те слово, ноги гудуть, - медичка зручно сіла на стілець. – Хворих додалось, а нас менше – четверо колег на лікарняному.


- У вас пекельна робота, платять хоч достойно?


- Ви звернули увагу на брак молоді: одна – друга і усе. А медучилищ у нас вистачає: Ніжинське, Конотопське, Прилуцьке, Чернігівське. Знаєте, де діваються юні випускниці? Більшість з них вирушають за кордон. Наприклад, з Новгород-Сіверським медичним коледжем поляки уклали угоду. Там студенти, крім звичної програми, опановують ще і польську, аби могли працювати у їх лікарняних закладах. А чому б і ні – платня ледь не вдесятеро вища за нашу. Така ж ситуація з коледжем у Києві, тільки столичних випускниць ваблять роботою у Німеччину. Там оплата ще вища.


Працювати за нашу зарплату при таких навантаженнях охочих усе менше.


- Давайте, зробимо інтерв’ю.


- Ні, ні і ні! Як бажаєте, розмову продовжимо, але проти будь-якої публікації зі згадуванням мого імені. Маю досвід - подруга на День медпрацівника сказала кілька слів через газету – і почалось: „Чому згадала про Галину, а промовчала про Ніну, зачепила одну проблему, а обійшла увагою іншу”. „Стригли” приятельку довго...


- Як скажете.


- Дозвольте запитати самій. Чи знаєте, скільки за час пандемії захворіло на коронавірус медпрацівників? Скажу, понад 37 тисяч, з них ”згоріли” щонайменше 450. Держава обіцяла суттєво підвищити оплату медпрацівникам, хто безпосередньо обслуговує хворих на COVID-19, а родинам померлих від контактів з ними передбачалися грошові виплати. Не стану називати, скільки осиротілих сімей отримали те обіцяне.


- Що ж тримає вас і колег на такій роботі?


- Як про мене, то на цю професію надихнула романтика юності, мріяла повертати здоров’я хворим. Так воно і стало, вже скоро почала переживати за стан пацієнтів. Серед них з’являлися ті, за кого вболівала більше. Повертаюся, бувало, на чергування після вихідних, хвилююся: як там наш дудусь з третьої палати, чи дівчисько із другої – може, уже виписались. І так кожного разу. Але це лікарня, тут трапляється і найгірше, тоді боляче...


- Втомлюємося не тільки від біготні, бачите, ми не ходимо – усе підтюпцем, підтюпцем. Більше втомлює наша екіпіровка – ми, як кокони шовкопряду. Не завжди пізнаємо одна одну. Бачимо лише очі, це справжні тортури.


- Хто наймолодші? Це наші щебетушки - Таня Солодько і Люда Луговик. А найдосвідченіші - Ірина Білозор, Ніна Гонтар, Валентина Чернякова.


До речі, ви знаєте, молодь, звісно, учиться у старших, а буває, вони подивують своїми знаннями – усе ж не так давно з ліцеїв.


Борис Бобришев

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове