Юні вітри несуть за собою
/ 0
- Деталі
- Категорія: Літературна сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 01 квітня 2016, 15:05
Весна ступає сміло на поріг,
І все вдягає у зелені шати.
Немов ласкава, добра мати
Мільйони відкриває нам доріг.
Ми юні ще, та вже не діти –
Жага до знань і спрага до наук.
І кожне діло в нас горить з-під рук,
Країни ми барвисті квіти.
Останній дзвоник нас покличе
З цих рідних та вже звичних стін.
Його тремтливий, ніжний дзвін
Стає до нас все ближче й ближче.
О школо рідна, милий клас!
Мій світе радості та мрії…
Були і розпачі, й надії,
І щастя тут було для нас.
Кохання перше ми зустріли,
Пізнали сльози радості й біди.
Свої ми тут залишили сліди
І вирости людьми зуміли.
Спасибі, школо, за той час,
Який дитинством в світі зветься.
Шкода, що більш не повернеться
Пора, де я та рідний клас.
Ось сум проклав у душу путь …
Недовго нам лишилось разом.
Могутнього часу наказом
Вже школярами нам не буть.
Мені так сумно стає враз,
Коли на мить хоч уявляю,
Що класу нашого немає ,
Нема пристанища для нас.
Життя нам сторінки гортає
І в нім не виправиш нічого ти.
Лиш впевнено дорогою іти
Нас завжди доля навертає.
Навіки у пам’яті лишиться
Тиха гавань шкільних берегів,
Біле сяйво зимових снігів,
Де малеча шкільна метушиться.
Теплий дощ вересневий, рясний,
Що легенько нам стукає в шибку.
Ніжнотонну і гарну, як скрипку ,
Пісню пташини в ранок ясний.
Все це зветься шкільною порою,
Часом, найкращим для дітвори ,
Де підхоплюють юні вітри
І в дороги несуть за собою…
Ірина Луговик