До рідного порогу повернусь
/ 0
- Деталі
- Категорія: Літературна сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 10 березня 2017, 11:59
Березневі свята – вагомий привід згадати моїх учителів. Знаю, в ці весняні дні вони отримають безліч вітань від багатьох вдячних своїх учнів. Хочу зробити приємний сюрприз своїй наставниці Марії Федосіївні Романенко. Вона вже давно на заслуженому відпочинку, але ще і сьогодні прагне бути корисною людям – пише вірші. Кілька з них зберігаю в себе і вирішив поділитися поетичним надбанням колишньої вчительки з читачами, особливо з читачками „Порадника”.
Де ж ви, дітки мої?
Де ж ви, учні мої?
Що полинули в даль журавлину.
Та куди б не пішла,
І де б я не була,
А думками за вами все лину.
Промайнули роки,
Всі ми стали не ті,
І ті квіти, що нам дарували,
Сивиною на скронях постали.
* * *
Знову потяг мчить на полустанок,
Рідний хутір видно іздаля,
Там дитинства починався ранок,
Босонога тут зростала дітвора.
Юність покликала в дорогу
в ще незвідані Світи,
Та щоразу поверталася
до рідного порогу,
Щоб ту юність знову віднайти.
Роки мчали швидко, непомітно,
Ми усі зросли, у кожного своє житло,
Батьки залишились самотні,
Великої сім’ї, мов не було.
Свята земля батьків забрала в своє лоно,
Звільнивши від житейських мук,
А наші діти вже повиростали,
Подарувавши нам онук.
Свята земля, ти рідна моя нене,
До тебе серцем я горнусь,
І як би доля не складалась,
До рідного порогу повернусь.
Марія Романенко
Підготував Юрій Вовкогон,
депутат сільскої ради.
Хутір Грушівка – село Фастівці.