У Бахмацькому історичному музеї відкрилася оригінальна виставка, напевне, уперше в історії міста. Її представляв автор – колекціонер Роман Кирлиця, 11-класник школи № 5. Якщо нардеп, мільйонер і гонщик Євген Червоненко колекціонує автомобілі, то хтось може дозволити собі колекціонувати лише їхні моделі. Але ж скільки! Колекція батька й сина нараховує майже 300, на виставці представлено 245 моделей. Найстаріший зразок зібрання і російського випуску взагалі – елегантний автомобіль „Русобалт”, датується 1910 роком. Про кожну з моделей Роман Кирлиця може розповісти багато, Юрій Васильович згадує, як маленький син дивував його друзів обізнаністю. Інколи навіть перевіряли – не вірили, що такий малюк може напам’ять „строчити” назвами усіх авто, що виставлені на поличках і шафах домашнього „музею”. Ледь став розмовляти, а вже всі знав.

А початок колекції поклав ще його батько, коли привіз малому Юрку першу модельку в подарунок. Відтоді й оселилися в їхньому домі ЗІСи, КРАЗи, КамАЗи, запорожці, „Волги”, „Побєди”, Т-34, швидкі і пожежні... Так можна перераховувати довго, а  Юрій Васильович готовий розповісти про кожну окрему історію.

 

„Що воно Вам дає, це захоплення?” – питаю. „Заспокоює часто, коли, буває, прийдеш додому чи то знервований, чи просто без настрою. Та й просто цікаво – як кажуть, кожному своє. Один друг, як приїжджає - одразу до колекції, цікавиться, що новенького, а другий – не розуміє, „дурницями займаєтесь”, - каже...” Дехто й зараз не зрозумів навіщо виставлятися: „Тобі за це гроші заплатять?”  Таким людям не поясниш, що музей – це не лавка, що авторові просто приємно буде, коли він своїми картинами, вишивками чи колекцією цікавинок принесе глядачам просто радість.

Таким не поясниш, чому, приміром, люди в гори йдуть чи з парашутом стрибають. Міщанський приземлений погляд на життя завжди був і буде. Але, дякувати Богові, є і будуть і такі люди – захоплені, не байдужі до чогось, що не можна з’їсти чи одягнути, за що не можна отримати вигоди, тобто виміряти у матеріальному еквіваленті. Та, на щастя, ще існує у світі інший вимір. Хоча, напевно, у скрутну хвилину колекція теж може виручити, хтось із „колег” готовий викласти за деякі моделі відповідну суму. У Києві один такий ентузіаст навіть музей був створив, звичайно, рівень у нього значно вищий, бо ж і фінансові можливості інші. Та, врешті, не це головне, люблять вони свою колекційну справу з однаковим ентузіазмом.

Юрій Васильович передав цю любов Роману, можливо, з часом колекцію продовжить наступне покоління сім’ї Кирлиць. І, впевнена, головним їхнім здобутком буде не чергова унікальна модель, а та родинна атмосфера, де діти тягнуться не до пляшки з пивом чи цигарки, а до спільної справи. Це і робить сім’ю міцною.

У свою чергу треба сказати про людей, які допомогли з організацією виставки, за що дирекція музею висловлює вдячність: відділу освіти, підприємцям М.Харченку, П.Кручку. А Роман і Юрій Васильович, крім того, вдячні ще й Володі Гнідченку, друг-однокласник не колекціонує (поки що!), але захоплення товариша йому до душі. Сподіваємося, і відвідувачі музею віддадуть належне цікавому захопленню колекціонерів.