Пам'яті фотографа
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 08 липня 2011, 20:46
У календарі липня бачу дату: 12 – День фотографа. Одразу ж пригадала нашого селищного фотомайстра ЛЕОНІДА АРТЕМОВИЧА НЕЩАДИМОВА.
Він товаришував з батьком, час від часу вони вирушали на луг збирати лікарські трави. Кілька разів запрошували і мене. Я була ще дівчиськом і запам’ятала уривки їхніх розмов. Пізніше зрозуміла, що батько сподівався підготувати матеріал для обласної газети, бо його нотатки лежали у відповідній папці.
... Леонід Артемович служив у морфлоті. Війна застала його на Чорному морі. Він обороняв Севастополь, Керч і Феодосію. Особливо яскраві спогади залишились в моїй пам’яті з його розповідей про оборону Севастополя. Нещодавно, перебираючи батькові папери, знайшла ті записи. Розповідав фронтовик тоді про Малахів курган і Сапун-гору, про Інкерман і Балаклаву. Море тоді мало колір крові. Залишаючи Кримський півострів, Леонід Артемович двічі потрапляв під бомбардування. Перший раз катер затонув, і Нещадимов опинився серед тих щасливчиків, хто зміг дістатись берега. Другий раз вже інше судно було теж ушкоджене, але капітан зумів утримати його на плаву, не давши команді розгубитись, а скоро рятівні сутінки сховали суденце у своїх обіймах. Севастополь обороняли тоді більше 200 днів. А вибили німців з міста-героя за кільканадцять годин. Тоді морські піхотинці, серед яких був і наш герой, так рішуче атакували укріплення фашистів, що ті мусили поспіхом, панічно відступити. Леонід Артемович воював ще, звільняючи Бессарабію, сучасну територію Молдови. Бойовий шлях його закінчився у кривавій сутичці Яссько-Кишинівської військової операції. Там він отримав тяжке поранення в ногу. Навіть постало питання ампутації, але хірург, зваживши на молодість бійця - було тоді Леоніду близько 25 - наказав лікувати пораненого. Але нога так залишилася майже нерухомою, і весь вік Артемович проходив з протезом і з палицею. Проте залишався завжди при гуморі, знаходив дотепне слово кожному. Батуринці запам’ятали його фотолітописцем нашого краю.
Родом він з Дніпропетровщини. Тоді в госпіталі познайомився з нашою землячкою Вірою Спиридонівною Слісаренко. Вони покохали одне одного. Військова медсестра приїхала з чоловіком у рідний Батурин, який був на той час райцентром, тут і вирішили жити. Інвалідам пропонували тоді кожному на свій смак, хист і роздум обрати бажану професію, вони могли стати шевцями і чоботарями, майстрами по ремонту годинників і швацьких машинок. Серед тієї безлічі професій, які держава допомагала освоїти, Леонід Артемович обрав справу фотомайстра. Робив знімки на документи, напам’ять, часто заходили у фотографію солдатики, що несли службу на сусідньому полігоні. Леонід Артемович їх особливо любив і намагався зробити якнайкращими їхні карточки, які ті відсилали батькам та коханим. А він пригощав хлопців шовковицею, вишнями, виноградом із свого садочка. Мені запам’яталися солені ним кавуни – він їх обожнював, бо ж сам родом з краю цієї смугастої смакоти.
Аматорське фото. Л. Нещадимова вітають з Днем Перемоги.
Не лише батуринці користувались послугами фотомайстра – вся округа від Головеньок до Красного, від Пальчиків до Атюші фотографувались у Леоніда Артемовича. У батька довго зберігалися фотознімки, виготовлені Нещадимовим, де були моменти і святкування Дня Перемоги у Кочубеївському парку, і будівництва бетонки у селищі, і зведення мосту через Сейм... Запам’ятався знімок хлопчаків післявоєнної пори на березі Сейму, що вийшов з берегів. За нашими мірками ті підлітки були одягнуті надзвичайно скромно, скажу прямо, бідно, але ще й зараз пам’ятаю їхні щасливі посмішки, радісні обличчя - такий то був час. І ту мить фотограф зафіксував навіки. На жаль, знімки ці зникли, коли негідники вдерлися до порожнього батьківського будиночку і в пошуках цінностей перевернули все в світлиці, перетворивши цінні для нас речі в непотрібний мотлох. Але в кожній родині батуринців зберігаються фото місцевого світлописця.
ЛЕОНІДА АРТЕМОВИЧА НЕЩАДИМОВА вже немає з нами багато літ, а його знімки нагадують нам про неординарного земляка, фронтовика, майстра, людину, яка завжди випромінювала оптимізм і заряджала ним оточуючих.
Євгенія Кодакова