Коли біг-борди не потрібні
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 16 грудня 2011, 20:47
Жив серед людей пан
Цієї осені Рубанська школа відзначила своє 150-річчя. Не лише в районі, на всій Чернігівщині не знайдеться й десяти подібних закладів з такою довгою історією.
Рубанська лікарня
Про цю сільську альма-матер хочу розповісти не з приводу її поважного віку, виникло бажання згадати людину, яка задумала і збудувала школу. Це тодішній рубанський поміщик О.К. Рачинський. Він звів не лише школу. Полишив по собі сільську лікарню, обладнавши її досить сучасною на той час операційною палатою. Довгий час сюди з`їжджалися хворі з усієї округи. Діяв у селі паровий млин, який Рачинський передав селянам ще до революції, і вони володіли ним на правах кооперації.
Для заохочення оволодівати грамотою Олександр Костянтинович Рачинський організував у селі читальню – своєрідну бібліотеку періодичних видань тодішньої Російської імперії. Сюди надходили часописи й газети з губернського Чернігова, з Києва і столичного тоді Санкт-Петербурга. Було тут по кілька видань найвідоміших на той час літераторів: Тараса Шевченка і Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова і Миколи Гоголя, Григорія Сковороди й Івана Котляревського. 150 літ минуло, як відкрили тут школу, майже сто років немає з нами Рачинського, але ще й досі згадують вдячні рубанці свого пана добрим словом.
Цікаво, чи пам`ятають у селі всіх тих можновладців, що тут господарювали 50, 40, 30 років тому. Упевнений, що ні. А от про Рачинського згадують і досі, переказуючи з покоління в покоління, що був у селі такий незвичайний, як на пана, добряк, котрий дбав про громаду.
Добрі справи переживуть своїх творців
Тепле слово знаходять рубанці і для колишнього свого голови колгоспу Петра Астахова. Він продовжив справу свого давнього земляка. Петро Федосійович збудував нову школу, бо стара вже не відповідала вимогам того дня.
Рубанська школа
Зводилась вона в непрості 90-ті, у час розвалу. Але тодішнього керівника труднощі не зупинили. Немовби відчуваючи, що його земний шлях буде коротким, квапив і проектантів, і постачальників, і будівельників. Він устиг. Сьогодні це один з найошатніших сільських навчальних закладів . Петра Астахова з нами вже давно немає, а школа стоїть. Сюди приходять юні рубанці, разом з ними і малий Владислав - онук Петра Федосійовича.
Його іменем названа вулиця
В іншому куточку району, у Курені, жив і працював М.С. Міщенко. Голова курінського колгоспу теж звів школу, з його ініціативи збудували дитячий садок і Будинок ветеранів війни і праці. А ще на фермах, на дільниці механізації було обладнано побутові кімнати, душові, а пізніше виділили приміщення для відпочинку, де встановили телевізори, магнітофони, не поскупились на меблі, килими, квіти й картини. Досвід курінців став поширюватись не лише в господарствах району: на базі тодішнього колгоспу імені Орджонікідзе проходили обласні семінари, де популяризувались надбання наших земляків.
Будинок ветеранів, с. Курінь
Миколи Степановича, на жаль, з нами теж немає вже більше двох десятиріч. Але ще й досі керівника-новатора, людину чуйної душі згадують добрим словом. Він дбав і про умови праці, і про змістовний відпочинок тодішніх колгоспників – трударів ферм і поля.
На мешканців і гостей Будинку ветеранів дивиться з портрета теплим усміхненим поглядом колишній голова колгоспу М.С. Міщенко. Рамка прикрашена українським вишиваним рушником, хрещики на якій поклали ще років п`ятнадцять тому руки дбайливих самотніх літніх жіночок, що знайшли притулок у Будинку добра і людського тепла. Зробили це з любов`ю і шаною в знак вдячності благодійнику. А ще його ім`я носить в селі одна з вулиць.
Допомагати людям – стан його душі
Ім`я Григорія Данька в людей на слуху. Більшість знає його як депутата обласної ради. Багато хто пам`ятає, що наш земляк - колишній чемпіон Європи з боротьби, призер світових чемпіонатів з цього виду спорту. А ще вони шанують Григорія Володимировича як благодійника. Звертаються до нього найнужденніші. У приймальні депутата обласної ради його помічники ведуть журнал обліку благодійних справ. Одному допоміг коштами на лікування, іншим - з ремонтом даху, ще комусь - із придбанням інвалідських візочків. Цих записів більше сотні, за кожним рядком людські проблеми, біль, негаразди.
А згадаймо спортивну школу боротьби, яку заснував у Бахмачі наш земляк-чемпіон. А яким яскравим святом був чемпіонат України з боротьби, на який з`їхалися спортсмени з багатьох областей, уболівальники зібрались тоді в залі районного Будинку культури не лише з Бахмаччини, а й з сусідніх районів. Наші юні земляки посіли чимало призових місць. А згодом заявляли про себе на змаганнях різних рівнів. На жаль, стихійне лихо знищило школу боротьби. Проте сьогодні Григорій Данько клопочеться, щоб у цьому приміщенні обладнати спортивно-тренажерний зал, аби долучити до фізкультури не лише юних.
Пригадую розмову з давнім моїм редактором М.Ф. Шевченком, який підтримував у колишніх передвиборних перегонах у депутати до Верховної Ради кандидатуру Данька. Микола Федорович пояснював своїм опонентам, що Григорій - син простих батьків, усього в житті досяг власним завзяттям, наполегливістю, умінням володіти собою. Мовляв, кращу кандидатуру годі шукати, цей дбатиме про людей. Тоді життя розпорядилось інакше.
Коли пізніше Григорій Володимирович висував свою кандидатуру в депутати до районної, обласної рад, він ніколи не вдавався до модних сьогодні біг-бордів. Найкраща, найдієвіша реклама нашому землякові - його добрі справи.
Борис Бобришев