„А я хочу бути солдатом!”- сказав мені маленький бахмачанин, Нікіта Білоштан, у музеї 9 травня. Напевне, так і повинно бути – атмосфера і цієї воєнної зали, де стоїть гармата, де йому дозволили поміряти справжню каску, і всього того святкового дня біля Вічного вогню налаштовує на героїзм. Тож недаремно й до старенького ветерана, із яким вела розмову, підбігли дві дівчинки і з сяючими очима вручили багряні тюльпани – кольору крові. Вони ніколи не знатимуть, дай Боже, цього. Для них війна – це героїка. 

І кожного року для цих героїв, яких рахуємо вже одиницями, а не десятками, Бахмач святкує День Перемоги. У першу чергу – для них. Тому, напевне, цього року відійшли від сталого сценарію і концерт влаштували їм тут, біля Меморіалу. І це дуже вдало. Адже на ті, що організовували попередні роки після мітингу, надвечір, ніхто з них уже не приходив. А тут – на лавочці, біля полеглих побратимів, вони пригадали і „синенький скромный платочек”, і „вальс в лесу прифронтовом”... А потім поїхали на святковий обід, який у кафе „Чемпіон” влаштував для них земляк-депутат Григорій Данько. Відсвяткували.

Бахмач же продовжив увечері – у парку. „Як феєрверк? Концерт?” – питаю знайому, бабусю із малими онуками. „Та скромненький, але нічого. А дітям багато всього було розважального”. Дійсно скромненький, як дізнаюся в міській раді. Раніше, пам’ятаю, у декілька тисяч виливався, дехто й обурювався марнотратством. Але все-таки цей день без салюту – як тоді, у сорок п’ятому! – уявити важко. Економний, але зі смаком феєрверк обійшовся нашому бюджету всього у 2 тисячі, а ще – за оркестр і концерт, свято дійсно не дуже вдарило по міській кишені, крім того, допоміг і спонсор – приватний підприємець М.Вовк.

На міському стадіоні на День Перемоги відбулися товариські зустрічі з футболу і баскетболу.