У Бахмач прийшла війна. Майже.

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 12 жовтня 2018, 12:19

Війна до сьогоднішнього дня була десь далеко, на Донбасі. Бахмач у ці роки, починаючи з 2014, жив своїми буднями – ходив на роботу, вирішував насущні проблеми, на вихідних відпочивав, відмічав свої ярмарки, фестивалі, свята і ювілеї. І, якщо на початку війни ця тема була завжди „на слуху” - постійно працювали волонтери, усім миром збирали передачі в АТО, проводжали їх на Схід, а потім чекали їх звідти і жадібно ловили розповіді, новини з фронту, то зараз війна на сході „піднадоїла” і „затерлася”. Ми звикли до неї, що вона десь „там”, а ми – тут, і в нас тут тихо-мирно.

Було. Поки рано-вранці, 9 жовтня, бахмачан не розбудив далекий відгомін канонади. Хтось відчув поштовхи в двері і вікна, у когось - бриніла люстра і скрипіла шафа, у когось – падали додолу картини і фотокартки. Невже і до нас дійшла війна? Погодьтеся, у кожного першою промайнула ця жахлива думка.

Потім був телевізор, інтернет чи радіо. І кожен, для себе видохнувши, зрозумів – це „просто” „рвануло” в Ічні. Залишимо для диванних інтернет-аналітиків і телевізійних «мегаекспертів» думки, як саме розпочалася пожежа - диверсія, „дрони путіна” чи „замітання” слідів перед неминучою ревізією. Тож залишаємо, поки що, як зараз модно висловлюватися „за дужками” факт уже 5-ї по рахунку пожежі на таких важливих військових об`єктах.

Зараз що важливо? Евакуювати якнайшвидше людей, розмістити їх і допомогти. Заходимо в Інтернет у Фейсбук – так, голова Бахмацької РДА Тетяна Неділько вже очолила штаб, координуються служби, є телефон по якому постраждалі можуть зв`язатися і отримати допомогу, бахмачі в коментарях пропонують свою допомогу по розміщенню у себе ічнянців. Є заклик для небайдужих приносити речі в будинок адміністрації на 2-ий поверх. Це вже добре. Зідзвонюємося з колегою „по партії” Миколою Прокопенком, збираємо і веземо речі для постраждалих. Під адміністрацією зустрічаємо автомобіль мера міста Павла Шимка, його водій вже вивантажує речі. Усередині всі працюють швидко і злагоджено, показують, куди нести пакунки, на ходу дізнаємося про ситуацію. Станом на 10 ранку, евакуйовані вже розміщені у Дмитрівці, у кардіологічному центрі і в 4-ій школі у Бахмачі, готується до прийому наш літній табір „Мрія” у Курені. Готові допомогти і Піски.

Що важливо для журналіста? Бути в центрі подій. Домовляємося їхати з Тетяною Неділько і двома психологами у Дмитрівку. Вантажимо у редакційний автомобіль частину зібраних речей, добре що великий багажник це дозволяє, і всі разом - у дорогу!

По шляху до Дмитрівки жартуємо, війна, дякуючи Богові, до нас не дійшла, а дороги – вже фронтові, мабуть, щоб ворог „забуксував”. Центр Тиниці і Григорівки весь у вирвах і проваллях. Авто маневрують на першій швидкості і по узбіччю. Дмитрівка зустрічає тишею, школа не працює, в центрі видно лише декілька машин, серед них і поліцейська.

Людмила Петрівна, секретар Дмитрівської ради, зустрічає на порозі. Показує куди нести речі. Заспокоює нас, говорить, що все під контролем. Розказує:
– Зранку було до 50 душ, всіх розмістили в дитсадку і в школі. Своїх учнів і дітлахів відпустили додому, всі з розумінням віднеслися. Напоїли чаєм, нагодували. Діти ось граються у групі в дитсадку, скоро будуть обідати.

Людмила Петрівна подякувала за привезені речі, бідкалася, що половина приїжджих, в основному чоловіки, поїхали або збираються назад до своїх домівок – бояться мародерів. На наші заперечення, що в 16-кілометровий радіус навколо Августівки нікого не пускають, відмахуються – ми „таємними стежками” доберемося.

Поки психологи працюють з дітьми, роблю декілька знімків і йду спілкуватися з дорослими. Цікавлюся, як була організована евакуація? „Не на камеру” майже всі говорять, що її як такої не було. Була паніка. Страшна і нещадна. Машин уночі в Ічні, кажуть, було стільки, скільки в Києві не бачили. Всі поспішали втекти від сиплючих з неба осколків, порушуючи правила, давлячи один одного, не дивлячись ні нащо. Одна жінка, вже жартуючи, розповідала про свої нічні пригоди. Як сподівалася зупинити проїжджаючі мимо наполовину пусті автівки, і, лише, вискочивши напереріз на дорогу, змогла зупинити автобус. Дякувала через газету тому незнайомому водієві, що забрав усю її сім`ю та забирав по дорозі інших людей. Говорить, що система сповіщення не працювала, і люди дізнавалися про трагедію, завдячуючи „сарафанному радіо”, мобільному зв`язку та інтернету. Коли в місті відключили світло, майже всі вже знали про пожежу на Арсеналі-6.

Розвіюємо страхи бахмачан про те, що згорів ущент вокзал і маслозавод – як розповіли ічнянці, що дзвонили у місто тим, хто залишився, - це неправда.
Вислухавши постраждалих, збираємося додому, адже ще багато роботи для голови РДА – перевірити як прийняли постраждалих у Бахмачі, Курені, Пісках та інших населених пунктах, де зупинилися евакуйовані.

Уже в машині Тетяна Неділько говорить: «Чому найкращі якості українців проявляються лише у біді? Оце потрібно було статися цьому лихові у Ічні, щоб ми згуртувалися, забули непотрібні чвари і почали разом допомагати один одному?»

Дійсно, чому? І нехай читач пробачить нам занадто різкий заголовок, але кожен тепер для себе повинен усвідомити, що війна нікуди не ділася, вона весь час була і залишається поряд.

Олег Рубан,
редактор «Порадника»

На фото: Тетяна Неділько разом з психологом спілкуються з ічнянською малечею у Дмитрівському дитсадку.

• < Попередня
• Наступна >