Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Кобра

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Афганистан всегда в душе моей...

Из песни

Назустріч мені повзла Кобра. Так подумки я назвала молоду жінку, що рухалась граціозною ходою. Її пишне волосся прикривав капюшон куртки. Чеканні обриси лиця  підкреслювали окуляри в темній оправі: «Можливо, вона танцюристка”, - вирішила я. Ось ми порівнялись. Кобра подивилась на мене і посміхнулась. Я відповіла їй усмішкою теж.
 
Салон автобуса був переповнений. На мене дихав часниковим перегаром парубок. Я відвертала голову в сторону і натикалась на мохеровий шарф, що виділяв різкий аромат дезодоранту. В іншу сторону повернути голову не було можливості.

- Скоріше б вийти, - мріяла я у ті хвилини повільного руху автобуса.
Зупинка. Трохи розім’явши ноги, я пішла по тротуару, дихаючи на повні груди.
- Солоденька, зачекай! – почула позад себе голос.
Вирішивши, що це солодке слово не стосується мене, я продовжувала йти. Аж ні. Помилилась. Хтось взяв мене за лікоть, досить сильно стиснувши його. Зупинившись, я подивилась на того, хто зневажливо продовжував тримати мене. В мої ніздрі увірвавсь знов той же часниковий перегар, що був в автобусі. Я впізнала молодика, котрому належав цей вбивчий запах.
- Пустіть мою руку, - ввічливо попросила я.
- А якщо не відпущу тебе, солоденька, то що?
За мене відповів приємний жіночий голос.
- Хльобонеш юшки.
Молодик різко розвернувся на почуте. Я теж.
За нами стояла знайома вже мені Кобра.
- Відійди від моєї сестри і йди вперед, не обертаючись, - наказала вона парубку. Її впевнений голос не віщував нічого доброго і молодик ретирувався мовчки.

Пройшовши метрів двадцять, жіночка відпустила мою руку.
- Спасибі, - сказала я своїй випадковій рятівниці. – Ви смілива. Я бачила вас сьогодні. Ви привернули мою увагу своєю ходою. Мабуть, ви займаєтесь якимось видом спорту або танцюєте?
- Так. В свій час захоплювалась танцями, потім закінчила медичне училище і деякий час перебувала в ДРА.
Побачивши мою розгубленість, пояснила, що була в Афганістані. Працювала в госпіталі.
- Давай трохи пройдемося, - запропонувала мені супутниця. - Знаєш,  після того, що я там надивилась і пережила, у мене притупилось, ну, просто зникло почуття страху. От пройдуть роки і тоді відверто і відкрито будуть розповідати про цю “гарячу точку”. Я була асистентом хірурга. Попервах серце стискалося від баченого щодня -понівечених тіл наших хлопців. Думалось: ось був здоровий, розумний, а тут його, цього нашого солдатика, доставляють без ніг. Робимо операцію. Відправляємо назад, покаліченого. А там у матерів серця розривались від жалю. Ще страшніше було, коли душмани викидали з вертольотів обрубки людських тіл. Стращали нас: “Руси! Вас сюди не звали!”

Ну нас медиків, потроху навичкам самозахисту вчили.  Так що я волею долі стала ніндзею, - Кобра знову посміхнулась.

- А я вас, знаєте, про себе Коброю назвала.
- О! Мене і там так називали, - зовсім не обурившись, сказала жіночка.- Ну, бувай, я через кілька днів виїжджаю. Служба є служба. Ну а ти старайся хамів обходити десятою дорогою.
 
У війни не жіноче обличчя, а мені на пам’ять у ці лютневі дні, коли знову згадують ту далеку, „не нашу” війну, приходить саме ця жінка, з якою звів мене випадок. Тих, хто вирвався з того пекла, рятували такі жінки.
Ліана Лещенко,
с. Курінь

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове