Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Кожний день війни – довгий
/ 0
- Деталі
- Категорія: Наша пам'ять
- Опубліковано: П'ятниця, 03 вересня 2010, 15:18
У 1996 році Бахмацька районна організація ветеранів передала музею накази-заповіти колишніх фронтовиків-земляків усім прийдешнім поколінням. Нині вже виповнилось 69 років від початку та 65 літ після її завершення.
Зачіпають за живе спомини Миколи Демидовича Гаврися, який народився 1924 року в Курені, але, на жаль, уже відійшов на вічний спочинок 4 липня 2001 року.
Йому на все життя запам’ятався трагічний день 22 червня 1941 року, коли по радіо з Москви повідомили про „віроломний напад” фашистської Німеччини на СРСР. Мов велетенський землетрус пронісся над великою державою. Усі, хто залишався в тилу, не бачили, що робилося на фронті, але з перших днів надходили найтривожніші повідомлення. Миколі Демидовичу, як і всім його ровесникам, із шкільної парти було відомо, що Червона Армія – непереможна і якщо ворог нападе на Батьківщину, то негайно буде розбитий ще на його території. Однак уже перші дні війни викликали глибоке розчарування.
14 липня 1941 року, через три тижні після початку війни, фашистські літаки бомбардували ст.Бахмач-Київський. Картина була жахливою. На станції тоді стояли ешелони з боєприпасами, цистерни з пальним, з пораненими воїнами з фронту. Напередодні була проведена мобілізація запасників, які ще не були відправлені й перебували також на станції. На все це посипались фашистські бомби: вибухали снаряди, здіймалось високо в небо полум’я з розірваних цистерн. Ніяких перешкод ворожі літаки не зустріли. Погода була ясна, що спряло прицільному бомбардуванню. Людей охопили відчай і паніка. Жертви, звичайно, були численні.
Таким був початок війни в Бахмачі.
8-9 вересня 1941 року окремі розрізнені групи наших стомлених і знесилених воїнів відступили на Схід. Слідом за ними в місто залетіли на мотоциклах і автомашинах озброєні до зубів фашистські головорізи. Розпочалась страшна дворічна фашистська окупація. Окупаційна влада була жорстокою, особливо нахабно поводилися з нашими людьми місцеві зрадники – поліцаї. 27 лютого 1943 року 33 безневинних жителів Курені було розстріляно й спалено.
З неймовірною радістю зустрічали курінці своїх визволителів 9 вересня 1943 року. А вже 20-го була оголошена мобілізація всіх чоловіків віком від 18 до 50 років. Так Микола Гаврись та його однолітки ще юними вирушили на фронт. У ніч з 27 на 28 вересня багатьох з них переправили через Дніпро на Лютіжський плацдарм. Ворог намагався зіпхнути наші війська назад у Дніпро. Бої точились неймовірно жорстокі. Більшість односельців у бій були кинуті ненавченими і навіть у домашньому одязі. Багато з них навічно залишилось на берегах Дніпра, у рідній українській землі.
4 листопада почався могутній наступ 1-го Українського фронту. 6 листопада був звільнений Київ. Запам’ятались автоматнику Миколі Гаврисю жорстокі бої під Коростенем, у Західній Україні, на Сандомирському плацдармі на р.Віслі. Багатьох бойових побратимів втратив він на полях жорстоких битв.
Нелегким було життя після війни, нелегкі часи переживаємо і зараз, але вони не йдуть ні в яке порівняння з фронтовими. Фронтові півтора роки здалися молодому бійцю довшими ніж десятки років, бо „на фронті кожен день довгий”, як писав К.Симонов.
Нині ми будуємо незалежну державу. Наш народ знайде в собі сили вивести країну на широкий шлях цивілізації. І в першу чергу здійснювати це покликане молоде покоління, наша зміна. Тому Микола Демидович Гав рись, як людина, що в найважчі часи для Батьківщини сміливо захищала її право на життя, залишив такий заповіт –наказ онукам і правнукам, усім прийдешнім поколінням:
„Безмежно любити свою рідну матір- Україну, дбати про її зміцнення й розквіт, бути завжди готовим захистити її незалежність. Ви повинні дбати про честь, правдивість, милосердя, співчуття, чесно трудитись на благо своєї Батьківщини-України”.
Підготувала Т.Стрикун,
директор Бахмацького районного історичного музею
директор Бахмацького районного історичного музею
Детальніше...