Мандри Колобка. (Казочка Курінського лісу)

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Дитяча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 18 грудня 2015, 08:43

Колобка Лисиця не з’їла. Тільки-но відкрила пащу, як підлетіла сорока-білобока, дзьобнула хитрунку у лоба, та з переляку головою хитнула. Колобок не втримався на носі рудохвостої, впав у траву.

- Котись від хитроманки хутчій! - застрекотала сорока, - і не будь дурненьким Колобку, до хижаків близько не підкочуйся!

Колобок послухався пташину і швиденько покотився аж спекотно йому стало. Треба сказати, що Колобок без дозволу від баби й діда утік. Це була літня пора. Ну, а за ним слідкувала сорока-білобока, яка була допитлива і справедлива. Вона завжди допомагала беззахисним тваринкам, людям та іншим істотам, які потрапляли у якусь халепу.

Колобок після пережитого страху став обережнішим. Якщо відчував небезпеку, то ховався під листям рослин, за пеньками. Так мандрував він літо й осінь. Одного разу біля ставка Колобок побачив єнота-полоскуна. Той саме мив смачні корінці. Колобок познайомився із добродушним єнотом. Розповів йому про свої пригоди. Єнот вислухав Колобка, а тоді каже: “Давай-но я тебе трохи помию, бо ти забруднився”. Колобок на хвильку задумався: “А мені нічого не станеться? Бо я борошняний”.

- Ні, - відповів єнот, - я легенько щіточкою з реп’яшку тебе потру і водою трохи змию. На сонці просушу. Причепурив єнот Колобка і пораду дав: “По траві котись, у листі сухому відпочивай, дорогу запам’ятовуй, щоб до баби й діда повернутися. Вони ж за тобою сумують”.

- Спасибі, - Колобок мовив. І покотився далі. Йому подобалось спостерігати за листям, яким кружляв вітер, за птахами у небі, за яскравими зорями.

От прикотився - примандрував Колобок у зиму. Мороз йому був не страшний, бо скоринка, що покривала Колобка була гарно запечена і холоду не пропускала. По пухкому сніжку Колобку трохи важкувато було котитися, але він цим не дуже переймався. Відпочине і вперед. Аж якось зустрів Колобок дітей, що на лижах по лісу йшли. Один з хлопчиків вгледів Колобка і закричав: “Дивіться! Яка велика сніжка котиться!”

- Я не сніжка - відповів Колобок, - я борошняний виріб. Просто до мене сніжок прилип і я наче сніжка.

- Так ти Колобок!- зраділи діти. То ми тобі лижню прокладемо. Ти по ній котись. Потрапиш на новорічне свято до нас у школу. Ось так, завдяки дітям, Колобок із зимового лісу потрапив на свято. Дівчатка прикрасили Колобка блискітками. А він радо кружляв, наче м’ячик, навколо ялинки.

- Обов’язково, - думав Колобок, - я повернусь до баби й діда і розповім їм про все - все, що бачив і про святкування Нового року.

P.S. Я продовжила казку про колобка на прохання своїх гуртківців (гурток “Українські витинанки”).

Лiана Лещенко

• < Попередня
• Наступна >