Наша вчителька - ювілярка!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Зі школи й про школу

Опубліковано: П'ятниця, 14 квітня 2017, 09:52

Чим далі корабель нашої студентської молодості віддаляється від берегів шкільної юності на шляху у самостійне, доросле життя, тим з гострішим душевним щемом згадуємо рідні Піски, гомінку школу, класних друзів і милих учителів.

Долали із задоволенням майже всі шкільні науки, та українська мова і літеретура залишалися на особливому місці, підтверджуючи оте біблейське „спочатку було слово”. Рідну мову вивчали на уроках Мотрони Петрівни Євченко. Суфікси і префікси, частки і дієслова – то ключ до грамотного письма, але вони - ще не гарантія володіння живою, колоритною, соковитою розмовною українською. Лише тепер усвідомлюємо, навіщо наша наставниця віддавала стільки власного часу, нервів, мала зайвий клопіт, організовуючи то літературні читання, то мистецькі свята, а то і театральні вистави. Бо саме у живому спілкуванні засвоюються ази використання рідного слова. Як зараз пам’ятаємо відтворену на шкільній сцені Кобзареву „Наймичку”. Ми, дев’ятикласники, прагли відродити зміст і переживання, переказані поетом у віршованих рядках. Тепер, зваживши на наш юний вік, із деяким скептицизмом ставимося не стільки до нашого акторства, як до можливості осягнути глибину переживань героїв безсмертного Шевченкового твору. Але, поновивши у пам’яті нашу щиру гру, сумніви майже відкидаємо, пригадуючи, як чисельні глядачі класного спектаклю витирали зволожнілі очі.

Усвідомлюю, Мотрона Петрівна тим спектаклем прагла закріпити наші знання творчості Тараса. Подібні вистави були своєрідними уроками і для тих, хто закінчив школу багато літ тому. На театралізоване дійство в якості глядачів запрошувалися наші і мами, і бабусі. Бо й справді, переважна кількість пісків’ян – колишні її учні.

 Наша вчителька - щира українка, її мова, переживання, коло інтересів тісно пов’язані з українством. Досить глянути на вишиті нею роботи, щоб переконатися, що виготовила ту красу: серветки і наволочки, простирадла і сорочки неординарна рукодільниця. А як багато Мотрона Петрівна може розповісти про ту рукотворну красу. Українські рушники, наприклад, супроводжують нас усе життя. Батьки несуть щойно народжене немовля на рушникові, подають на ньому хліб-сіль, а згадайте обряд весілля, прикрашені образи, і коли людина завершує свій земний шлях, її супроводжує вишите хрещиком диво.

Та повернемось до школи. Як забути радість призовим місцям, вибореним на предметних олімпіадах з української. Як гордилися, прочитавши у районній газеті знайомі імена. Наші перемоги – результат копіткої праці терплячої наставниці. Недаремно ми поспішали на її уроки під осінньою мжичкою, долаючи зимові хвищі, бо у класі нас чекали тепло і затишок. Вона не підвищувала голос навіть на шибеників, більше сподіваючись на силу переконання, на енергетику слова. Їй це вдавалося.

Любили всіх своїх вчителів, а про викладачку української розповідаємо тому, що на Вербну Неділю у неї день народження, у неї ювілей. Хочеться привітати Мотрону Петрівну Євченко з її святом, побажати у житті всього найкращого, найрадіснішого, найсвітлішого, усього, що щедро дарувала нам у роки навчання.

Ірина Луговик, Віктор Пушенко
Світлина на згадку про класну виставу.

• < Попередня
• Наступна >