Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Син гір поліг за наш край
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 01 травня 2015, 09:36
Згадав далекий 1975, 30-річчя святкування Перемоги. Наче навмисне, доля привела тоді в Батурин, став свідком, як над могилою побивалася літня жінка. Це так врізалось у пам’ять, що пізніше протестував у душі проти слів: «На братских могилах не ставят крестов, и вдовы на них не рыдают...». Тоді, у далекому 1975-му, дізнався, що літня, сивочола жінка - вдова, яка нарешті дізналася про місце останнього пристановища свого полеглого чоловіка, і приїхала вона аж із Грузії. Якось зацікавився, що ж це за герой, який звільняв Батуринську землю. Вдалося з’ясувати, що Григорій Іларіонович Санадзе родом із Цулукідзе. Це містечко розташувалося неподалік від Батумі. У перший же день війни він записався на фронт добровольцем...
Дивізія артилериста брала участь в обороні Сталінграда, потім гнала фашистські полчища на Захід, особливо запеклі бої точилися на Орловсько-Курській дузі. Тоді Санадзе командував підрозділом гармати. Німці настільки щільно затиснули радянських воїнів, що командир мусив прийняти неординарне, ризиковане рішення – артилеристи, попередньо використавши весь боєзапас, зняли з гармати обладнання і пробралися до своїх частин. Але тут його зустріли не з розпростертими обіймами – як так залишити ворогу таку потужну зброю. Проте Санадзе переконав своїх командирів, мовляв, розстріляти встигнете завжди. Дайте мені і моїм бійцям час до ранку - гармата буде повернута. Так і трапилось. Поночі, а це лише кілька годин, бо сутінки в зеніті літа короткі, гарматники розшукали свою семидесятип’ятку, потайки впрягли коней і ще досвіта прибули у розташування Червоних частин.
...Потім ще були бої і звільнені українські села і міста. Так Санадзе дійшов до Батурина. Тут радянських бійців радо зустрічали звільнені батуринці. А наступного ранку визволителі рушили на Захід. На околиці Батурина потрапили під артобстріл. Один з фугасів розірвався неподалік, коні смикнулись з дороги і натрапили на мінне поле. Небезпечний вибух пролунав якраз під колесом підводи.
У далеку Грузію польова пошта понесла сумну звістку. От тільки писар сплутав назву Батурина, і загорьована вдова довго не знала, де похований її суджений. І лише через 30 років після Перемоги червоні слідопити Батуринської середньої школи повідомили про справжнє місце поховання героя.
...Нині у Батурині працюю, у парку Кочубея буваю відносно часто. Треба ж знову звернув увагу на людей біля гранітних плит. Щось змусило затриматися, привернули увагу незвична манера триматися, характерні горді обличчя прибульців. Поцікавився, виявляється, це вже онук Григорія Санадзе, повертаючись із братового ювілею, заїхав із Железногорська до дідової могили. Було це ще у березні, а згадалося чомусь тепер...
Микола Терех,
завідуючий відділом «Цитадель»
НІКЗ «Гетьманська столиця»
Детальніше...